Велика хартія вольностей

«Вели́ка ха́ртія во́льностей» 1215 року або Маґна Карта (лат. Magna Carta) — перша «неписана» конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим юридичним документом, у якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і верховенства права.

Детальніше: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9

Переклад українською:

Джон, Божою милістю король Англії, сеньйор Ірландії, герцог Нормадії та Аквітанії, і граф Анжу, архієпископам, єпископам, абатам, графам, баронам, юстицинаріям, лісничим, шерифам, бейліфам, слугам та усім посадовим особам і вірним своїм привіт.
Знайте, що ми за Божим навіянням і для спасіння душі нашої та всіх попередників і спадкоємців наших, на честь Бога і для піднесення Святої Церкви і для поліпшення королівства нашого, за порадою превелебних отців наших Стівена, Кентерберійського архієпископа, примаса всієї Англії та Святої Римської Церкви кардинала, Генрі, Дублінського архієпископа, Вільяма Лондонського, Пітера Вінчестерського, Жослена Базського і Ґластонберійського, Гуґона Лінкольнського, Волтера Унтерського, Вільямса Ковентрійського та Бенедикта Рочестерського єпископів; магістра Пандулфа, сеньйора папи піддиякона і члена його двору, брата Еймеріка, магістра храмового воїнства в Англії, та благородних мужів: Вільяма Маршала графа Пенброка, Вільяма графа Солсбері, Вільяма графа Ворена, Вільяма графа Арондела, Алана де Ґеловея, конетабля Шотландії, Ворена, сина Джеролда, Пітера, сина Гереберта, Губерта де Бурґо, сенешала Пуату, Гуґона де Невіля, Метью, сина Гереберта, Томаса Басета, Алана Басета, Філіпа д’Обіньї, Роберта де Ропслі, Джона Маршала, Джона, сина Гуґона, та інших вірних наших.
1. По-перше, дали ми перед Богом свою згоду і цією хартією нашою підтвердили за нас і за спадкоємців наших на вічні часи, аби Англійська церква була вільна і володіла своїми правами цілковито і своїми вольностями недоторканними, що впливає з того, що свободу виборів, котра визнається найважливішою і найнеобхіднішою Англійській церкві, ми за чистою і доброю волею, ще до незгоди, котра виникла між нами й баронами нашими, надали й грамотою нашою підтвердили та отримали підтвердження її від сеньйора папи Інокентія Третього, котрої й ми будемо дотримуватись, і бажаємо, аби її сумлінно на вічні часи дотримувались і спадкоємці наші. Надали ми також усім вільним людям королівства нашого за нас і за спадкоємців наших на вічні часи всі нижчеписані вольності, аби мали їх і володіли ними вони та їхні спадкоємці від нас і від спадкоємців наших.
2. Якщо хто з графів або баронів або інших, хто держить від нас безпосередньо за військову повинність, помре, і в момент його кончини спадкоємець його буде повнолітній і зобов’язаний буде платити рельєф, то він (спадкоємець) повинен одержати свою спадщину після сплати старовинного рельєфу, тобто спадкоємець або спадкоємці графа (повинен (повинні) сплатити) за цілу графську баронію сто фунтів (стерлінгів), спадкоємець або спадкоємці барона за цілу баронію сто фунтів, спадкоємець або спадкоємці лицаря, котрий володіє цілим лицарським ф’єфом, сто шилінгів найбільше; а хто менше повинен платити, нехай і дає менше, за давнім звичаєм ф’єфів.
3. А якщо спадкоємець кого-небудь із таких (державців) виявиться неповнолітнім і таким, що перебуває під опікою, то, досягнувши повноліття, нехай отримує свою спадщину без сплати рельєфу і мита.
4. Опікун землі цього спадкоємця, котрий неповнолітній, повинен брати з землі спадкоємця тільки помірні доходи й помірні звичайні платежі й помірні повинності, і при цьому не завдаючи шкоди й розорення ані людям, ані речам;
і якщо ми доручимо опіку якої-небудь із таких земель шерифові або кому-небудь іншому, котрий повинен буде давати нам звіт про доходи її, і він розорить і спустошить цю землю, що перебуває під його опікою, то ми візьмемо з нього штраф, і земля нехай буде доручена двом повноправним і чесним людям із цього ф’єфу, котрі таким же чином, як сказано вище, даватимуть нам звіт.
5. А опікун, доки держатиме в опіці землю, буде підтримувати будинки, парки, приміщення для худоби, ставки, млини та інше, котре належить до цієї землі, з доходів цієї землі й зобов’язаний буде передавати спадкоємцеві, коли той досягне повноліття, всю його землю забезпеченою плугами та іншим сільськогосподарським інвентарем, скільки потрібно його в робочий час і скільки можна мати його, розумно зважаючи на доходи з землі.
6. Спадкоємці укладатимуть шлюб так, аби не було нерівного шлюбу, і таким при тому чином, аби до укладення шлюбу про це доводили до відома близьких із кровних родичів самого спадкоємця.
7. Удова по смерті чоловіка свого негайно і без усіляких труднощів нехай отримує придане і свою спадщину і нехай нічого не платить за свою вдовину частку або за своє придане, котрим приданим чоловік її та вона сама володіли в день смерті чоловіка, і нехай залишається в домі чоловіка свого упродовж сорока днів по смерті його, упродовж яких їй буде виділено її вдовину частку.
8. Жодна вдова не може бути примушувана до шлюбу, поки бажає жити без чоловіка, так, одначе, аби надала поруку, що не вийде заміж без нашої згоди, якщо вона від нас держить, або без згоди свого сеньйора, від котрого вона лержить, якщо вона від кого-небудь іншого (а не від нас) держить.
9. Ані ми, ані наші урядники не будемо захоплювати ні землі, ні доходу з неї за борг, доки рухомості боржника достатньо для сплати боргу; і поручителі самого боржника не будуть примушувані (до сплати його боргу), доки сам головний боржник буде спроможним сплатити борг; і якщо головний боржник виявиться неспроможним сплатити борг, не маючи звідки заплатити, поручителі відповідають за борг і, якщо побажають, можуть отримати землі й доходи боржника і володіти ними, доки не отримають задоволення боргу, котрий вони перед цим за нього сплатили, якщо тільки головний боржник не доведе, що він уже розрахувався з цими поручителями.
10. Якщо хто візьме що-небудь, більше або менше, у позику від євреїв і помре раніше, аніж цей борг буде сплачено, борг цей не даватиме відсотків, доки спадкоємець (померлого) буде неповнолітній, від кого б він не держав (свою землю), і якщо борг цей потрапить до наших рук, ми стягнемо тільки те майно, котре зазначено в борговому зобов’язанні.
11. Якщо хто помре, залишившись заборгованим євреям, дружина його повинна одержати свою вдовину частку і нічого не зобов’язана давати на сплату цього боргу; і якщо померлий залишив дітей неповнолітніх, їм повинно бути забезпечено необхідне відповідно до утримання померлого, а з решти повинен бути сплачений борг, але так, аби повинності, належні сеньйорам (померлого), не зазнали при цьому жодної шкоди; у такий же спосіб слід чинити і з боргами іншим, не євреям.
12. Ані щитові гроші, ані допомога не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як за загальною радою королівства нашого, якщо це не для викупу нашого з полону і не для возведення в лицарі первородного сина нашого і не для видачі першим шлюбом заміж дочки нашої первородної; і для цього треба видавати лише помірну допомогу; у подібний же спосіб належить чинити і стосовно допомог із міста Лондона.
13. І місто Лондон повинно мати всі давні вольності й вільні звичаї свої як на землі, так і на воді. Крім того, ми бажаємо і допускаємо, аби міста і бурги, і містечка, і порти мали всі вольності й вільні звичаї свої.
14. А для того, аби мати загальну раду королівства про обкладенні допомогою в інших випадках, крім трьох вищеназваних, або для обкладення щитовими грошима, ми повелимо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами за нашою печаткою;
і крім того, повелимо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо; (повелимо покликати ми всіх їх) до певного дня, тобто принаймні за сорок днів до терміну, і в певне місце;
і в усіх цих закличних листах пояснимо причину запрошення; і коли буде в такий спосіб розіслано запрошення, у призначений день буде розпочато справу за участю і радою тих, котрі будуть присутні, хоч би й не всі запрошені явилися.
15. Ми не дозволимо надалі нікому брати допомогу зі своїх вільних людей, окрім як для викупу його з полону і для возведення в лицарі його первородного сина і для видачі заміж першим шлюбом його первородної дочки; і для цього належить брати лише помірну допомогу.
16. Нікого не можна примушувати до виконання більшої служби за свій лицарський лен або за іншу вільну державу, ніж та служба, котра належить із нього.
17. Загальні позови не повинні йти за нашою курією, а повинні розбиратися в якому-небудь певному місці.
18. Розслідування про нове захоплення, про смерть попередника і про останнє представлення на парафію повинні проводитися тільки у своїх графствах і в такий спосіб: ми або, якщо ми перебуватимемо за межами королівства, наш верховний юстиціарій, будемо досилати двох суддів у кожне графство чотири рази на рік, котрі вкупі з чотирма лицарями кожного графства, обраними графством, повинні будуть розбирати в графстві у певний день і в певному місці графства вищеназвані асизи.
19. Якщо в день, визначений для зібрання графства, вищеназвані асизи не можуть бути розглянуті, то повинно залишитися стільки лицарів і вільних державців із тих, котрі були присутні цього дня на зборах графства, аби з їхньою допомогою могли бути складені належним чином судові вироки, відповідно до того, більш важлива чи менш важлива буде кожна зі справ (котрі підлягають їх вирішенню).
20. Вільна людина буде штрафована за малий проступок тільки згідно зі способом проступку, а за великий проступок буде штрафована згідно з важливістю проступку, при чому повинно залишатися недоторканним його основне майно; у такий же спосіб (буде штрафований) і купець, і його товар залишиться недоторканним; і віллан у такий же спосіб буде штрафований, і в нього залишиться недоторканним його інвентар, якщо вони будуть піддані штрафові з нашого боку; і жоден із названих вище штрафів не буде накладено інакше, як на підставі клятвених показів чесних людей із сусідів (звинувачених).
21. Графи й барони будуть штрафовані не інакше, як через своїх перів, і не інакше, як згідно зі способом проступку.
22. Клірик буде штрафований як державець своєї світської держави не інакше, ніж інші (державці), названі вище, а не згідно з величиною своєї церковної бенефіції.
23. Ані громада, ані окрема людина не повинні бути примушувані споруджувати мости на річках, окрім тих, котрі спрадавна зобов’язані робити це по праву.
24. Ані шериф, ані констебль, ані коронери, ані інші урядники наші не повинні розбирати справ, підсудних короні нашій.
25. Усі графства, сотні, вепентеки й третини повинні віддаватися на відкуп за плату, котру встановлено спрадавна, без усілякої надбавки, за винятком наших доменіальних маєтностей.
26. Якщо хто-небудь, хто держить від нас світський лен, помре, і шериф або бейліф наш пред’явить наказ наш про сплату боргу, котрий померлий повинен був нам, то нехай шериф або беліф наш накладе заборону на рухоме майно померлого, знайдене на світському лені, й складе йому опис у розмірі суми цього боргу, у присутності повноправних людей, так, одначе, аби нічого не було відчужено з цього майна, доки не буде сплачено нам борг, цілковито з’ясований;
а решту нехай буде залишено виконавцям духівниці, аби вони могли втілити заповіт померлого;
а якщо нічого нам він не був повинен, то вся рухомість нехай буде залишена за померлим, при чому повинні бути забезпечені дружині його і дітям належні їм частки.
27. Якщо яка-небудь вільна людина помре без заповіту, рухомість її нехай буде розподілена руками близьких родичів її та друзів під наглядом Церкви, при чому повинна бути забезпечена сплата боргів кожному, кому померлий був повинен.
28. Ані констебль, ані інший будь-який урядник наш не повинен брати ні в кого хлібу або іншого майна інакше, як негайно сплативши за нього гроші або ж отримавши від продавця добровільну згоду на відтермінування (сплати).
29. Жоден констебль не може примушувати лицаря платити гроші взамін охорони замку, якщо той бажає особисто охороняти його або через іншу чесну людину, якщо сам він не може зробити цього з поважної причини;
а якщо ми поведемо або пошлемо його в похід, він буде вільний од обов’язку охорони замку згідно з часом, упродовж якого він був у поході за нашим повелінням.
30. Жоден шериф або бейліф наш або хто-небудь інший не повинен брати коней у якої-небудь вільної людини інакше, як за згодою цієї вільної людини.
31. Ані ми, ані урядники наші не будемо брати лісу для укріплення замку або для інших потреб наших інакше, як за згодою самого того, кому цей ліс належить.
32. Ми не будемо держати в себе земель тих, хто звинувачений у тяжких злочинах, довше року і дня, а тоді землі ці повинні бути повернені сеньйорам ленів цих.
33. Усі загати надалі повинні бути зовсім зняті з Темзи і з Медвея і по всій Англії, окрім берега моря.
34. Наказ, званий Precipe, надалі не повинен видаватися нікому про будь-яку державу, внаслідок чого вільна людина могла би втратити курію свою.
35. Одна міра вина нехай буде по всьому королівству нашому, і одна міра пива, і одна міра хліба, саме лондонська четвертина, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих і сукон для панцирів, саме два лікті між краями; те ж, що і мір, нехай стосується і ваг.
36. Нічого надалі не слід давати й брати за наказ про розслідування про життя або членів, але його треба видавати даром, і в ньому не повинно бути відмови.
37. Якщо хто держить від нас per feodifirmam або per socagium або per burgagium, а від кого-небудь іншого держить землю за лицарську службу, ми не будемо мати опіки над спадкоємцем і землею його, котру він держить від іншого, на підставі цієї feodifirmae, або socagii, або burgagii; не будемо ми мати опіки й над цією feodifirma, або над socagium, або над burgagium, якщо сама ця feodifirma не зобов’язує до військової служби. Ми не будемо мати опіки над спадкоємцем або над якою-небудь землею, котру він держить від іншого за військову службу, на тій підставі, що він (у той же час) і від нас держить землю на праві parvae serjanteriae, зобов’язаний давати нам ножі або стріли або що-небудь подібне.
38. Надалі жоден урядник не повинен притягати кого-небудь до відповіді (на суді, із застосуванням ордалій) лише на підставі своєї власної усної заяви, не залучаючи для цього свідків, які заслуговують довіри.
39. Жодна вільна людина не буде арештована або ув’язнена, або позбавлена володіння, або оголошена поза законом, або вигнана, або в який-небудь (інший) спосіб знедолена, і ми не підемо на неї й не пошлемо на неї інакше, як за законним вироком рівних їй (її перів) і за законом країни.
40. Нікому ми не будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмовляти в них або зволікати з ними.
41. Усі купці повинні мати право вільно і безпечно виїжджати з Англії та в’їжджати в Англію, і перебувати, і їздити по Англії, як на землі, так і по воді, для того, аби купувати й продавати без усіляких незаконних мит, сплачуючи лише старовинні й справедливі мита, встановлені звичаєм, за винятком воєнного часу і якщо вони будуть із землі, котра воює проти нас;
і якщо також опиняться в нашій землі на початку війни, вони повинні бути затримані без шкоди для їх тіла і майна, доки ми або великий юстиціарій наш не довідаємось, як поводяться з купцями нашої землі, котрі перебувають тоді в землі, що воює проти нас;
і якщо наші там у безпеці, то і ті другі повинні бути в безпеці в нашій землі.
42. Кожному нехай надалі дозволено буде виїжджати з нашого королівства і повертатися в повній безпеці, по землі й по воді, лише зберігаючи вірність нам;
виняток робиться, в інтересах загальної користі королівства, тільки для певного короткого часу у військовий час; виключаються ті, хто ув’язнений, і ті, хто поставлений, за законом королівства, поза законом, а також люди з землі, що воює з нами, й купці, з котрими належить чинити так, як сказано вище.
43. Якщо хто держав землю, котра належала якому-небудь виморочному лену, як баронія Волінґфорд, Нотінгем, Булонь, Ленкастер або інші виморочні лени, що перебувають у нашій руці і являють собою баронії, й помер, то спадкоємець його дасть не який-небудь інший рельєф і буде виконувати не яку-небудь іншу службу, а лише той рельєф, який він дав би баронові, й ту службу, яку він виконував би баронові, якби баронія перебувала в руках (самого) барона; і ми в такий же спосіб будемо держати її, в який держав її (сам) барон.
44. Люди, котрі мешкають за межами лісового терену, надалі не повинні являтися перед нашими лісовими суддями у відповідь на загальні запрошення, якщо вони не є стороною в справі або поручителями кого-небудь із тих, котрих притягнуто до суду в лісових справах.
45. Ми будемо призначати суддів, констеблів, шерифів і бейліфів лише з тих, котрі знають закон королівства і мають бажання сумлінно виконувати його.
46. Усі барони, котрі заснували абатства і мають грамоти англійських королів або старовинні державчі права стосовно до них, повинні мати опіку над ними на час вакансій, як їм належить мати.
47. Усі ліси, котрі стали заповідними королівськими лісами при нас, негайно повинні перестати бути ними; так само належить чинити і з річками, котрі ми оголосили заповідними.
48. Усі погані звичаї, що існують щодо заповідних королівських лісів і заповідних місць, виділених у них для полювання, а також посадових осіб, що завідують цими лісами й місцями, шерифів та їхніх слуг, річок та їхніх охоронців, негайно повинні бути піддані розслідуванню в кожному графстві через збори дванадцяти присяжних лицарів із того ж графства, і упродовж сорока днів по тому, як буде проведено розслідування, вони повинні їх (звичаї) цілковито знищити, аби ті більше ніколи не поновлювалися, так, одначе, аби ми попередньо були про це проінформовані або наш юстиціарій, якщо ми не перебуватимемо в Англії.
49. Усіх заручників і (всі) грамоти, котрі видали нам англійці на забезпечення миру або вірної дружби, ми негайно повернемо.
50. Ми зовсім відсторонимо од посад родичів Жерара де Ате, аби надалі вони не обіймали жодної посади в Англії, Анжелара де Сіґоньє, П’єра, Ґі та Андре де Шансо, Ґі де Сіґоньє, Жофруа де Мартіні та братів його, Філіпа Марка та братів його і Жофруа, небожа його, і всіх наступників їхніх.
51. І негайно по відновленні миру видалимо з королівства всіх чужоземних лицарів, стрільців, сержантів, найманців, котрі прибули з кіньми і зброєю на шкоду королівству.
52. Якщо кого ми позбавили, без законного вироку своїх перів, (своїх) земель, (своїх) замків, (своїх) вольностей або свого права, то негайно повернемо йому їх;
і якщо про це виник позов, нехай буде його вирішено за вироком двадцяти п’яти баронів, про яких зроблено згадку нижче, де мова йде про гарантії миру;
що ж до всього того, чого кого-небудь позбавив без законного вироку своїх перів король Генрі, батько наш, або король Ричард, брат наш, і що перебуває в наших руках або чим інші володіють під нашим забезпеченням, ми отримаємо відтермінування до кінця звичайного терміну тих, хто прийняв хрест;
виняток становить те, про що вже розпочато позов або вже проведено розслідування за нашим повелінням перед нашим прийняттям хреста;
коли ми повернемося з нашого паломництва або, якщо станеться, що утримаємося від нашого паломництва, ми негайно викажемо щодо цього повну справедливість.
53. Таке ж відтермінування ми будемо мати й таким же чином і у виказуванні справедливості щодо лісів, котрі повинні перестати бути заповідними королівськими лісами, і тих, котрі залишаться заповідними королівськими лісами, котрі Генрі, батько наш, або Ричард, брат наш, оголосили заповідними королівськими лісами, і щодо опіки земель, що входять до складу чужого феоду, котру (опіку) ми донині мали на тій підставі, що хто-небудь (хто держить землю від іншого сеньйора) у той же час тримав феод і від нас за лицарську службу, і щодо абатств, котрі засновані були на чужому феоді, а не на нашому, щодо котрих сеньйор феоду заявив своє право; і коли повернемося або якщо утримаємося від нашого паломництва, щодо цього відразу викажемо повну справедливість.
54. Нікого не можна арештовувати або ув’язнювати за скаргою жінки, якщо вона скаржиться через смерть кого-небудь іншого, а не свого чоловіка.
55. Усі мита, котрі було сплачено нам несправедливо і проти закону країни, і всі штрафи, сплачені несправедливо і проти закону країни, нехай будуть віддані повному забуттю або нехай з ними буде вчинено за вироком двадцяти п’яти баронів, про котрих згадано нижче, де мова йде про гарантії миру, або за вироком більшості їх спільно з вищеназваним Стівеном, Кентерберійським архієпископом, якщо він матиме змогу бути присутнім, і з іншими, котрих він забажає для цього покликати з собою; а якщо він не матиме змоги бути присутнім, справа тим не менше і без нього нехай іде так (при цьому), що якщо в подібному позові виступатиме який-небудь або які-небудь із вищеназваних двадцяти п’яти баронів, то їх усувають, оскільки річ про вирішення цього позову, а на їхнє місце і тільки для цього решта з цих двадцяти п’яти призначають інших, котрі складають присягу.
56. Якщо ми позбавили валлійців земель, або вольностей, або чого-небудь іншого без законного вироку їхніх перів у Англії або у Валлії, нехай вони будуть їм негайно повернені; і якщо про це (вже) виник позов, у такому разі нехай його розбирають у (валлійській) марці їхні пери, про англійські держави за англійським правом, про валлійські держави за валлійським правом, про держави в межах марки за правом марки. Так само нехай чинять валлійці з нами і з нашими.
57. А щодо того, чого позбавив кого-небудь із валлійців без законного вироку своїх перів король Генрі, батько наш, і король Ричард, брат наш, що ми держимо в нашій руці або що інші держать за нашою порукою, ми будемо мати відтермінування до кінця звичайного терміну тих, хто прийняв хрест, за винятком того, щодо чого вже порушено позов або проведено розслідування за нашим повелінням перед нашим прийняттям хреста; коли ж ми повернемося, або якщо станеться, що не вирушимо в наше паломництво, ми негайно викажемо їм стосовно цього повну справедливість за законами валлійців і згідно з вищевказаними місцевостями.
58. Ми повернемо сина Левеліна негайно, а також усіх валлійських заручників і грамоти, котрі було видано нам на забезпечення миру.
59. Ми вчинимо з Александром, королем шотландців, щодо повернення його сестер і заручників і щодо вольностей їхніх та їхнього права згідно з тим способом, у який ми вчинимо з іншими нашими англійськими баронами, якщо тільки не повинно бути вчинено (з ним) інакше через грамоти, котрі ми маємо від його батька Вільяма, колись короля шотландців; і це буде зроблено за вироком їхніх перів у курії нашій.
60. А всіх тих вищеназваних звичаїв і вольностей, котрі тільки ми зволили визнати належними до дотримання в нашому королівстві, наскільки це стосується нас щодо наших (васалів), усі в нашому королівстві, як миряни, так і клірики, мусять дотримуватися, наскільки це стосується їх щодо їхніх васалів.
61. А по тому як ми, для Бога і для поліпшення королівства нашого і більш успішного замирення чвари, котра народилася між нами й баронами нашими, усе це вищеназване надали, бажаючи, аби вони користалися з цього тривко і непорушно на вічні часи, створюємо і надаємо їм нижчеписану гарантію, саме: аби барони обирали двадцять п’ять баронів із королівства, кого забажають, котрі повинні всіма силами пильнувати й охороняти і змушувати пильнувати миру і вольностей, котрі ми їм надали й цією нинішньою хартією нашою підтвердили, таким саме чином, аби якщо ми або юстиціарій наш, або бейліфи наші, або хто-небудь із слуг наших, чим-небудь проти кого-небудь погрішимо або яку-небудь із статей миру або гарантії порушимо, і порушення це буде вказано чотирьом баронам із вищеназваних двадцяти п’яти баронів, ці чотири барони являться до нас або до юстиціарія нашого, якщо ми будемо перебувати за межами королівства, вказуючи нам порушення, і вимагатимуть, аби ми без зволікання виправили його.
І якщо ми не виправимо порушення або, якщо ми будемо за межами королівства, юстиціарій наш не виправить (його) упродовж часу сорока днів, рахуючи від того часу, коли було вказано це порушення нам або юстиціарієві нашому, якщо ми перебували за межами королівства, то вищеназвані чотири барони доповідають цю справу решті з двадцяти п’яти баронів, і ті двадцять п’ять баронів спільно з громадою всієї землі будуть примушувати й утискати нас в усі способи, які тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь і в усі інші способи, які можуть, доки не буде виправлено (порушення) згідно з їхньою ухвалою; недоторканною залишається (при цьому) наша особа й особа королеви нашої та дітей наших; а коли виправлення буде зроблено, вони знову підкорятимуться нам, як робили раніше.
І хто в країні схоче, дасть клятву, що для виконання всього вищеназваного підкорятиметься наказам вищеназваних двадцяти п’яти баронів і що утискатиме нас у міру сил своїх укупі з ними, і ми відкрито і вільно даємо дозвіл кожному складати присягу, хто побажає скласти її, і нікому ніколи не перешкодимо скласти присягу.
А всіх у країні, котрі самі добровільно не забажають складати присягу двадцяти п’яти баронам щодо примушення й утискання нас укупі з ними, ми змусимо скласти присягу нашим наказом, як сказано вище.
І якщо хто-небудь із двадцяти п’яти баронів помре або віддалиться з країни або в який-небудь інший спосіб позбудеться змоги виконати вищеназване, решта з вищеназваних двадцяти п’яти баронів повинні обрати за власною ухвалою іншого на його місце, котрий у подібний же спосіб складе присягу, як і решта.
А в усьому, що доручається виконувати цим двадцяти п’яти баронам, якщо трапиться, що самі двадцять п’ять будуть присутні, й між ними про що-небудь виникне незгода, або якщо декотрі з них, отримавши запрошення явитися, не забажають або не будуть спроможні явитися, нехай вважається ухваленим і твердим те, що більша частина їх, котрі були присутні, постановила або повеліла, так, як ніби погодилися на це всі двадцять п’ять;
і вищеназвані двадцять п’ять повинні скласти присягу, що всього вищесказаного будуть дотримуватися вірно і змушувати (інших) дотримуватися всіма залежними від них способами.
І ми нічого ні від кого не будемо домагатися, як самі, так і через кого-небудь іншого, завдяки чому яка-небудь із цих поступок і вольностей могла би бути скасована або зменшена;
і якби що-небудь таке було досягнуто, нехай воно вважається недійсним і незначущим, і ми ніколи не скористаємося ним ані самі, ані через кого-небудь іншого.
62. І всяке погане бажання, ненависть і злобу, що виникли між нами й васалами нашими, кліриками й мирянами, від часу чвари, ми всім відпускаємо і прощаємо.
Окрім того, всі правопорушення, скоєні через цю чвару від Пасхи року панування нашого шістнадцятого до відновлення миру, ми цілковито всім відпускаємо, клірикам і мирянам, і, скільки нас це стосується, цілковито прощаємо.
І крім того, ми повеліли написати для них відкриті посвідчення від імені сеньйора Стівена, Кентерберійського архієпископа, сеньйора Генрі, Дублінського архієпископа, і вищеназваних єпископів і магістра Пандулфа про цю гарантію та вищеназвані надання.
63. Тому ми бажаємо і твердо наказуємо, аби Англійська церква була вільна, і аби люди в королівстві нашому мали й держали всі названі вище вольності, права, уступки, надання належно і в мирі, вільно і спокійно, у повноті й цілості для себе і для спадкоємців своїх від нас і від спадкоємців наших в усьому і всюди на вічні часи, як сказано вище.
Було дано клятву як з нашого боку, так і з боку баронів, що все це вищеназване сумлінно і без злого умислу буде дотримуватися.
Свідками були вищеназвані й багато інших.
Дано рукою нашою на лузі, котрий зветься Реннімід, між Віндзором і Стензом, п’ятнадцятого дня червня, року панування нашого сімнадцятого.

Джерела:

  • https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D1%85%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%96%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B9
  • http://maysterni.com/publication.php?id=107962

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *